Електрохімія

Електрохі́мія — галузь науки, яка вивчає властивості систем, що містять іонні провідники, та перетворення речовин на межі поділу фаз за участю заряджених часток (іонів, електронів). У 1960—1970-х роках інтенсивно розвивалася квантова електрохімія, лідером якої бул радянський електрохімік Реваз Догонадзе та його група.

Радянська школа електрохіміків:

• О. Н. Фрумкін
• О. І. Левін
• Л. І. Антропов
• Б. Б. Дамаскін

Основні напрямки досліджень:

• 1. Теорія електролітів (водних, неводних, твердих, розплавлених).
• 2. Міжфазна межа контакту іонних провідників з електронними напівпровідниками, з іншими іонними провідниками або діелектриками (включаючи вакуум і газ).
• 3. Електрохімічна термодинаміка.
• 4. Електрохімічна кінетика (мікро- та макро).
• 5. Електрокаталіз.

Наукові основи:

• електрохімічні методи аналізу (електроаналітична хімія);
• процеси перетворення енергії та інформації;
• електросинтез (органічний та електросинтез неорганічний);
• біоелектрохімія;

Процеси електрохімічного осадження металів і сплавів, електрокристалізації тощо.Дослідження у водних розчинах обмежені електрохімічною стійкістю води, як розчинника. Електроліз розплавів не завжди можливий, тому що прості та комплексні сольові системи, у цьому випадку евтектичні розплави, мають надто високу температуру плавлення. Неводні розчини в органічних розчинниках, в рідкому SO₂ тощо дозволяють здійснити деякі процеси, надто енергомісткі або зовсім неможливі у воді чи розплавах.